Співробітництво України з європейським союзом

Об’єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці, світових інтеграційних процесів. Сучасна ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану економік, особливе під впливом економічних криз.

Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір. Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. Це відкриє нові можливості для поглиблення співпраці між країнами, та водночас змусить відповідати на нові виклики фінансових криз світу.

Важливим внеском у нормативно-правову базу відносин Україна-ЄС є статті таких економістів та авторів, як І.Бураковського, М.Кордона, Г. Немирі, О. Павлюка, В. Маштабея, в яких визначено чим ЄС привабливий для України і чим Україна приваблива для ЄС як економічний партнер, намічено основні заходи щодо подальшої інтеграції України в ЄС.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 році, коли Міністр закордонних справ Нідерландів у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС була Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 14 червня 1994 року, яка набула чинності 1 березня 1998 року та започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. У рамках УГІС було визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво. Набуття чинності УПС 1 березня 1998 року поставило перед Україною питання створення необхідних правових та інституційних механізмів її впровадження. Українське керівництво прийняло основоположне політичне рішення про курс на європейську інтеграцію України. Це рішення було відображено у Стратегії інтеграції України до ЄС – програмному документі, ухваленому Указом Президента України 11 червня 1998 року.

Указом Президента України від 14 вересня 2.000 року ухвалена «Програма європейської інтеграції України», яка підпорядкувала процес проведення внутрішніх реформ в контексті впровадження УПС загальному політичному завданню, досягнення Копенгагенських критеріїв. Вперше політичні стандарти та вимоги членства держави в ЄС стали невід’ємною частиною національного законодавства України.

Яскравим свідченням підтримки європейської інтеграції України серед українського суспільства є послідовне позитивне ставлення до цього курсу у Верховній Раді України. Практично всі провідні політичні партії та рухи України вважають, що європейська інтеграція повинна бути покладена в основу національної програми реформ та визначена одним з пріоритетів зовнішньої політики України. Про це ідеться в Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про співробітництво України та ЄС, у Заяві ВРУ від 22 лютого 2007 року з приводу підготовки до початку переговорів щодо нової рамкової угоди між Україною та ЄС.

З огляду на завершення у березні 2008 року 10-річного терміну дії УПС, 5 березня 2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору між Україною та ЄС. На період до укладення нової угоди чинність УПС щороку автоматично продовжувалась за взаємною згодою сторін. 9 вересня 2008 року на Паризькому Саміті, Україна та ЄС досягли політичної домовленості про укладення майбутньої рамкової угоди в форматі Угоди про асоціацію.

Вагомий позитивний політичний вплив на розвиток відносин між Україною та ЄС мало розширення ЄС у 2004 році, завдяки якому у складі Євроооюзу з’явилася так звана “група друзів України”. Справді якісний прорив у двосторонньому співробітництві відбувся з проведенням демократичних президентських виборів узимку 2004 року та парламентських – навесні 2006 року. Яскраве підтвердження вибору України на користь демократичного шляху розвитку сприяло ґрунтовній переоцінці ЄС своєї політики щодо України, пошуку нових, нестандартних інструментів та механізмів.

21 лютого 2005 року, під час засідання Ради з питань співробітництва, Україна та ЄС підписали трирічний План дій – двосторонній політичний документ, який містив заходи по розширенню політичної співпраці та поглибленню економічної інтеграції України до ЄС. План дій був покликаний вивести на якісно вищий рівень відносини України та ЄС. Згідно з цим документом, Україна брала на себе значні політичні зобов’язання щодо проведення внутрішніх демократичних перетворень, економічних реформ та адаптації національного законодавства до норм та стандартів ЄС в низці секторів економіки. Практичний внесок ЄС у реалізацію Плану дій зводився до технічної та фінансової допомоги у рамках новоствореного механізму допомоги “Європейський Інструмент партнерства та сусідства”, надання ринкового статусу економіці України в контексті антидемпінгових розслідувань (надано у лютому 2005 році), укладення угоди про спрощення візового режиму (підписана у червні 2007 році, набула чинності 1 січня 2008 році), поглиблення співробітництва в рамках регіональної безпеки, активізації співробітництва у сфері придністровського врегулювання, поширення на Україну фінансування Європейського Інвестиційного Банку, поглиблення секторальної співпраці (енергетика, транспорт, науково-технологічна сфера), допуску України до участі в тематичних програмах та агентствах ЄС.

У лютому 2008 року завершилась чинність Плану дій Україна-ЄС і постало питання про його подальшу долю. У ході інтенсивних двосторонніх консультацій були досягнуті домовленості про здійснення спільної оцінки виконання Плану дій Україна-ЄС. Ця спільна оцінка отримала форму стислого документа політичного характеру. У висновках до документу міститься перелік додаткових 23 спільних заходів для розвитку двосторонніх відносин, наприклад, початок діалогу щодо запровадження між Україною та ЄС безвізового режиму.

Виконання політичних пріоритетів Плану дій Україна-ЄС дозволило розпочати у березні 2007 року переговори щодо укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. Під час проведення паризького Саміту Україна – ЄС (вересень 2008 році) досягнуто рішення щодо назви нової посиленої угоди як «Угоди про асоціацію». 18 лютого 2008 року відбулося офіційне відкриття переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Створення поглибленої зони вільної торгівлі як складової частини Угоди про асоціацію визначатиме правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС. На сьогодні відбулось 13 раундів переговорів щодо створення зони вільної торгівлі (останній -4-8 жовтня 2010 року у м. Києві). У рамках 12 тематичних робочих підгруп відбулося обговорення та опрацювання проектів текстів відповідних розділів за напрямами співробітництва: підготовка тарифної пропозиції, адміністративне співробітництво в митній сфері, торгівля послугами, конкуренція, державна допомога, антимонопольне законодавство, захист прав інтелектуальної власності, захист географічних зазначень, сталий розвиток і торгівля, торговельні аспекти енергетичного співробітництва, транспарентність (доведення до загального відома широкої громадськості інформації про рішення та дії органів влади, взагалі про діяльність будь-яких установ, організацій, суб’єктів господарювання посадових осіб), врегулювання суперечок. У цілому відзначено позитивну динаміку переговорів. Впродовж 13 раунду сторони обговорили наступні питання: тарифна пропозиція; технічні бар’єри в торгівлі; митні питання та сприяння торгівлі; географічні зазначення; права інтелектуальної власності; державні закупівлі; санітарні та фітосанітарні заходи; інструменти торговельного захисту; лібералізація ринку послуг.

8 листопада 2010 року в Києві відбулося пленарне засідання в рамках чергового сімнадцятого раунду переговорів між Україною та Європейським Союзом стосовно укладення Угоди про асоціацію. У ході пленарного засідання сторони продовжують обговорення неузгоджених положень розділів Угоди стосовно преамбули, юстиції, свободи і безпеки, а також інституційних, загальних та прикінцевих положень.

Без сумніву, Європа готова до співпраці із Україною. Водночас і Україна бачить своє майбутнє в об’єднаній Європі. Україна для ЄС виступає стратегічним партнером, перш за все внаслідок спільних сфер інтересів: безпека та мир на континенті, економічна співпраця, культурні зв’язки, про це свідчать проаналізовані конструктивні кроки двосторонньої співпраці. Які ж можливі подальші варіанти співпраці України з ЄС?

Перший варіант. Прийняття Угоди про запровадження зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом і поглиблення співпраці відповідно до цієї Угоди. Цей варіант має всі підстави для успішного втілення в життя лише з однією умовою: Україна досягне стабілізації своєї економіки, водночас, продовжуючи курс реформ.

Другий варіант. Тісна співпраця України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправна участь в ОБСЄ, Раді Європи, Центральноєвропейській ініціативі та взаємодія із НАТО, Західноєвропейським союзом та іншими європейськими структурами, сприятиме цілком реальним можливостям України отримати статус асоційованого партнера ЄС. У разі покращення своєї економіки, це часткове членство Україна здатна перетворити на повноцінне.

Третій варіант. Цей варіант спирається на негативні тенденції в розвитку Української держави. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Будемо сподіватися, що цей сценарій ніколи не спіткає Україну.

Отже, розглянувши найважливіші аспекти діалогу Україна – ЄС, слід зазначити, що не дивлячись на значні проблеми і недоліки двосторонніх відносин, можна зазначити, що досягнуто вже немало, а саме: здійснено значні заходи щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, а також щодо укладення Угоди про асоціацію. Водночас, Україні слід ще багато працювати для вирішення своїх внутрішніх проблем, продовження курсу реформ і подальшої інтеграції в Європу. Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому – запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.




Дякуємо!

Ваше замовлення надіслано!
Зовсім скоро ми з Вами зв'яжемося
для підтвердження замовлення.
ОК