Шляхи зростання продуктивності праці в сучасних умовах

В умовах ринкових відносин задача підвищення продуктивності праці як джерела реального економічного прогресу стає життєво важливою для подальшого розвитку економіки. Як показує світовий досвід останніх десятиліть, економічними лідерами стають не ті країни, які мають значні ресурси, а ті, які досягли високої продуктивності праці. Не випадково в економічно розвинених країнах функціонують спеціальні установи, які займаються дослідженням і розробкою технології управління продуктивністю праці.

Але нажаль, людська праця в нас за звичкою не дуже цінується, що призвело до інтенсивної трудової міграції та до змін складу трудових ресурсів. Відсутність наукової обґрунтованості переміщення трудових ресурсів в Україні призводить до дисбалансу між наявними робочими місцями та пропозицією робочої сили на ринку праці. Відповідно виникає гостра потреба в збалансуванні його попиту та пропозиції. Такі проблеми, як хаотичне переміщення трудових ресурсів, постійний відтік спеціалістів високого рівня за кордон, низька економічна активність населення, низька продуктивність праці потребують науково обґрунтованого вирішення.

Теоретичні питання проблеми підвищення продуктивності праці були і залишаються об’єктом активних наукових досліджень. Різні аспекти цієї проблеми широко досліджені в працях зарубіжних вчених-економісгів (Ю.Д.Борисова, А.А.Френкеля, Б.С.Бушуєва, В.М.Зарубіна, А.Є.Аврутіна, В.І.Золсгтарьова, Я.М.Купермана, В.С.Сєрова, ЄК.Сєдих, В.І.Стомахіна, та ін.), а також у вітчизняних науковців (Б.МЛитвина, Є.В.Мниха, Р.Т.Пелячека, В.Г.Федоренка, І.В.Голодець, Є.Й.Заблоцького, ІДФаріона, Н.Г.Чумаченка, СІ.Шкарабана, І.Г.Яремчука та ін.)

В загальному розумінні продуктивність праці характеризує її результативність (плідність), тобто оцінює результат праці, отриманий на одиницю витрат, пов’язаних з використанням трудових ресурсів підприємства. У вузькому розумінні рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним робітником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік) або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції

Продуктивність праці є рухливим і динамічним показником результативності праці та ефективності виробництва, який коригується низкою факторів, має визначальне значення в розвитку окремого підприємства, в країні в цілому. Тому власники, наймані працівники та керівники повинні постійно шукати шляхи й результати підвищення продуктивності праці.

З метою ефективного управління продуктивністю праці на кожному підприємстві розробляється конкретна програма використання трудового потенціалу. На виробничу діяльність підприємства впливають багато чинників та факторів, які сприяють зростанню продуктивності праці. Умовно їх можна поділити на дві узагальнюючі групи – зовнішні та внутрішні.

Зовнішні чинники – це ті, які об’єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства. Це загальнодержавні та загальноекономічні фактори: закони та законодавчі акти, політика держави, стратегічні напрямки розвитку галузей народного господарства, ринкова інфраструктура, мануфактурні зрушення в суспільстві, природні ресурси, інтеграційні процеси в економіці.

Внутрішні чинники – це ті, на які підприємство може безпосередньо впливати: вид продукції, його технологічні властивості, обладнання, на якому виготовляється продукція, матеріали, використання внутрішньозаводських енергоресурсів, виробничий персонал, організація праці, система мотивацій тощо. їх ще поділяють на: організаційні, технічні, технологічні, економічні та соціальні фактори.

До організаційних факторів відносять: поглиблення спеціалізації, зменшення широти асортименту, вдосконалення системи управління на підприємстві, забезпечення ритмічності постачання та реалізації товарів.

До технічних факторів належать: підвищення рівня механізації та автоматизації праці, підвищення ступеня використання наявної техніки та обладнання, заміна обладнання більш потужним та прогресивним.

До технологічних факторів входить: вдосконалення торговельно-технологічного процесу та технології проведення окремих операцій, впровадження прогресивних форм обслуговування покупців. В систему економічних факторів входять: зростання обсягів  товарообороту, зростання якості товарів та широти асортименту, скорочення апарату управління, вдосконалення методів планування та контролю, вдосконалення систем оплати праці та стимулювання праці, застосування систем участі в прибутках та капіталі.

Зміцнення внутрішніх факторів та характеру їх впливу на рівень продуктивності праці дозволяє знайти і оцінити наявні резерви зростання продуктивності праці та організувати роботу щодо їх мобілізації. Забезпечення зростання продуктивності праці пов’язане як правило, з необхідністю понесення певних витрат – на купівлю нового обладнання, підвищення рівня оплати праці, проведення ремонту, оплату розробки нових технологій, навчання персоналу, збільшення частки прибутку, що споживається.

При організації будь-якого виробництва необхідно однаковою мірою враховувати як зовнішні, так і внутрішні фактори можливого зростання продуктивності праці. Ґрунтовне володіння цими чинниками дає можливість вибрати найкращий варіант організації виробничої діяльності підприємства, вмотивовано приймати відповідальні рішення, які дають змогу вибрати стратегію організації виробництва і зростання продуктивності праці на тривалий період.

Також досить важливим чинником, що безпосередньо впливає на зростання продуктивності праці, є створення нових робочих місць. Створення робочих місць – це одночасно процес оновлення існуючої системи робочих місць суспільства, що передбачає заміну старих робочих місць новими робочими місцями. Від того, яка продуктивність праці буде забезпечуватися на новостворених робочих місцях, залежать темпи зростання продуктивності праці в цілому. Створення робочих місць є впливовим фактором підвищення продуктивності праці, але розширення масштабів створення робочих місць понад певні межі призводить до послаблення позитивного впливу новостворених робочих місць на продуктивність праці. Така обмеженість потенціалу інтенсивного розширення сфери докладання праці зумовлена, передусім, обмеженістю інвестицій, досяжних для кожного періоду часу.

Значним фактором, що впливає на продуктивність праці є освіта, якій приділяється досить мала увага. Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що саме освіта спричиняє вагомий вплив на економічний розвиток, зумовлений прямим зв’язком між підвищенням освітнього рівня робочої сили та темпами зростання продуктивності праці. Чим вище освітньо-кваліфікаційний рівень працюючих, тим більші їх прагнення до подальшого навчання, самовдосконалення, ефективніше використання обладнання, якісніша праця працівників. Освіта стає часткою сукупної праці, з використанням якої здійснюється суспільне виробництво, прискорюється науково-технічний прогрес, відбуваються прогресивні якісні зрушення в суспільному розвитку загалом.

До основних напрямків підвищення продуктивності праці на підприємстві можна віднести такі: підвищення рівня якості робочої сили (поліпшення професійного відбору персоналу, підготовки та перепідготовки працівників, підвищення соціально-духовного рівня розвитку працівників, рівня професіоналізму, інтелектуалізації праці ); охорона праці та поліпшення умов праці (зниження монотонності та підвищення змістовності праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць тощо); підвищення технічного рівня виробництва (використання нової техніки та прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів для виготовлення продукції підвищеної якості з новими властивостями); підвищення рівня мотивації працівників щодо продуктивності праці й забезпечення бездефектності праці.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи: 1) вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема; 2) пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки; 3) розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від упровадження, визначати відповідальних виконавців; 4) розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності; 5) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання; 6) вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Одним із найефективніших напрямків підвищення продуктивності є оптимізація чисельності персоналу. Сутність оптимізації чисельності персоналу передбачає розрахунок оптимальної кількості персоналу, яка потрібна для якісного виконання виробничих програм, а також зведення кількості працюючого персоналу до необхідного мінімуму.

Іншим стратегічним напрямом управління продуктивністю праці та персоналом є розробка і вдосконалення професіограм, то6то визначення комплексу фахових якостей, якими повинен володіти співробітник, що претендує на ту чи іншу посаду. В основ професіограм, або моделей посад, лежить облік майбутніх потреб в персоналі тієї або іншої кваліфікації і професії, які можуть виникнути у зв’язку з орієнтацією організації на нову стратегію розвитку.

Концепція управління продуктивністю праці спонукає керівників організації зосереджуватися на стратегічних, перспективних напрямах роботи з персоналом, таких, як: масова перекваліфікація співробітників організації у зв’язку з переходом на нові технології; омолоджування кадрів шляхом залучення молодих фахівців і стимулювання дострокового виходу на пенсію осіб, що не «вписуються» в систему нових вимог і не здатних освоїти сучасні методи роботи; розробка принципів працевлаштування співробітників при їх масовому вивільненні; залучення широких прошарків працівників до участі в управлінні організацією.

Важливим завданням управління продуктивністю праці на підприємстві є також формування належної організаційної культури підприємства. Опанування новітніх управлінських технологій неможливе без освоєння основ організаційно-культурного підходу, що дає інтегральне розуміння процесів функціонування і розвитку різних типів організацій з врахуванням психологічних і соціально-економічних механізмів поведінки людей в умовах складних кризових ситуацій.

Одним із ключових напрямків також є управління продуктивністю праці з урахуванням людського чинника. Важливість цього напряму пояснюється специфічністю, незамінністю такого стратегічного ресурсу будь-якого підприємства, як людський капітал, та вимагає включення до комплексу управління продуктивністю праці таких заходів: забезпечення та сприяння розвитку знань, умінь, навичок та досвіду працівників; підтримання та підвищення професійного рівня; здійснення інвестицій у людський капітал; об’єктивна система оцінювання результатів роботи; ефективне управління кар’єрою працівників; стимулювання якості роботи; підвищення мотивації працівників за допомогою вдосконалення систем стимулювань тощо.

Резервами зростання продуктивності праці є використані можливості економії затрат праці, які виникають внаслідок дій тих чи інших факторів. Значну роль відіграє науково-технічний прогрес: застосування нової техніки, удосконалення системи машин, впровадження комплексної механізації, інженерних комунікацій, необхідних для виконання процесів, а також передових технологій та наукових розробок сприяють підвищенню продуктивності праці, модернізація діючого обладнання. Адже оновлюється матеріально-технічна база, скорочуються витрати ручної праці.

Суттєвий вплив має організація процесу виробництва. Вона дає змогу знаходити найбільш досконале управління виробництвом, раціональні прийоми виконання операцій та виявлення інших важливих чинників. Наукова організація праці охоплює значні потенційні резерви підвищення ефективності праці з мінімальними додатковими матеріальними витратами. Значний вплив має максимальне використання діючих потужностей, диверсифікація виробництва, скорочення втрат робочого часу ін.

Стимулом підвищення продуктивності праці також є удосконалення форм систем оплати праці, відтворення робочої сили та розв’язання соціальних проблем суспільства. Підвищення продуктивності праці створює умови для зростання заробітної плати, і навпаки, збільшення заробітної плати стимулює її продуктивність.

Отже, продуктивність праці в сучасних умовах господарювання є одним із найважливіших факторів забезпечення якості продукції, ефективності підприємства та його економічного розвитку, а для успішного функціонування підприємства та збереження його конкурентних переваг необхідна чітка і найновіша система управління продуктивністю праці. Універсальними для всіх видів підприємств можуть бути такі напрямки ефективного управління продуктивністю праці як: підвищення рівня якості робочої сили, охорона праці та поліпшення умов праці, підвищення технічного рівня виробництва, підвищення рівня мотивації працівників тощо. Також необхідно звернути увагу на формування організаційної культури на підприємстві та врахування людського чинника. Потрібно розробляти пошук резервів підвищення ефективності праці шляхом мобілізації її факторів: інтенсифікації виробництва, освоєння ресурсо- та енергоощадних технологій, удосконалення організації праці та механізму розрахунку. Для вирішення цього питання можна користуватися такими важелями, як мотиваційні, техніко-організаційні та моральні фактори підвищення продуктивності праці, що суттєво впливає на результати виробничої діяльності.




Дякуємо!

Ваше замовлення надіслано!
Зовсім скоро ми з Вами зв'яжемося
для підтвердження замовлення.
ОК