Проблеми торговельно-посередницької діяльності в Україні

Актуальність теми. В сучасних умовах практично жоден виробник не обходиться без допомоги посередників. Послугами посередників користуються тому, що вони вміють найкращим чином запропонувати товари цільовому ринку. Виконуючи функції каналу розподілу, торговельні посередники закуповують у багатьох виробників велику кількість товарів. Після цього вони подрібнюють цю партію товарів на більш менші частини, що включають у себе весь асортимент продукції, необхідний для споживача. Таким чином, посередники відіграють велику роль у встановленні співвідношення між попитом та пропозицією. Сьогодні на споживчому ринку України діє значна кількість торговельних посередників, які різняться між собою за масштабами, організаційно-економічними формами діяльності, переліком виконуваних функцій, спеціалізацією тощо. Проте трансформаційні процеси, що відбулися у сфері оптової торгівлі, на жаль, не позначилися якісними змінами щодо: удосконалення системи пересування товарів, встановлення стабільних господарських зв’язків, підвищення рівня обслуговування клієнтів, і це зумовило наявність певних проблем торговельно-посередницької діяльності в Україні. Сучасна вітчизняна посередницька ланка не здатна ефективно виконувати роль організатора системи товароруху споживчих товарів. Основними причинами такої ситуації є відсутність державної підтримки та розуміння необхідності подальшого розвитку торговельного посередництва, як стратегічно важливої галузі економіки та недостатній науковий інтерес до проблем розвитку даної сфери торгівлі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розвитку торгівлі визначені у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених як В. Апопій, Н. Голошубова, Л. Лігоненко, А. Мазаракі, І. Бланк, Н. Власова та ін. Наукові дослідження розвитку торговельно-посередницької діяльності в Україні здійснювались такими науковцями, як Голошубова Н.О. та Торопков В.М. [6], Балабан М.П. [3], Азарян Е. М. [10], Лагутін В.Д. [7], Носуліч А.М. [9].

Метою статті є дослідити сучасний стан торговельно-посередницької діяльності в Україні та визначити її проблеми.

Торговельно-посередницька діяльність – явище доволі поширене на міжнародних і внутрішніх ринках. У таких країнах, як Великобританія, США, Японія, Німеччина, Швеція на частку посередників приходиться до половини обороту товарів та послуг.

У багатьох джерелах сутність торговельно-посередницької діяльності ототожнюють із поняттям торгівлі і наголошують, що це ініціативна, самостійна діяльність щодо здійснення купівлі та продажу товарів з метою отримання прибутку. Проте в цьому визначенні не висвітлено багатогранності цієї діяльності, бо її необґрунтовано зводять до процесів «купівлі та продажу товарів».

Процеси купівлі-продажу, безумовно, є важливою складовою торговельно-посередницької діяльності, але її зміст значно ширший. Адже торговельне посередництво передбачає виконання на користь виробника (продавця) значного обсягу робіт щодо пошуку контрагентів з купівлі-продажу товару, підготовки та здійснення угоди, кредитування сторін, надання гарантій реалізації товару й отримання відповідних коштів продавцем, страхування товарів та ризиків під час транспортування, проведення рекламних заходів із просування товарів на ринки, надання організаційно-комерційних, консалтингових та інших послуг. Виходячи з цього, можна визначити сутність торговельно-посередницької діяльності.

Торговельно-посередницька діяльність — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних та фізичних осіб щодо виконання комерційних операцій, пов’язаних із купівлею-продажем товарів та встановленням комерційних зв’язків від імені, або за дорученням третьої сторони [12].

Або, торгово-посередницька діяльність – це діяльність, при якій посередники виступають контрагентами в купівлі-продажу товарів; займаються вивченням попиту та пропозиції товарів і закупівлею їх у товаровиробників, оптовим продажем товарів покупцями [4].

Розглядаючи торговельно-посередницьку діяльність у широкому розумінні, важливо визначити його зміст, види операцій, об’єкти і суб’єкти торговельного посередництва. Торговельні посередники – це суб’єкти незалежного і специфічного бізнесу, які здійснюють свою діяльність на основі таких принципів: рівноправність сторін, тобто партнерські взаємовідносини посередника з виробниками і споживачами продукції, що передбачає альтернативні вибору контрагентів господарських зв’язків, однакову відповідальність за порушення умов договорів; підприємливість, що означає господарську кмітливість, зацікавленість у реалізації резервів, винахідливість у вирішенні конкретних завдань; оперативність, що передбачає мобільність, динамічність, і своєчасність виконання завдань постачально-збутової діяльності; обслуговування контрагентів, тобто діяльність, яка випливає з їхніх потреб, надання їм комплексу послуг; економічна зацікавленість суб’єктів господарювання в організації опосередкованих каналів розподілу; комерційні засади діяльності, тобто ділова активність, виходячи з потреби отримання посередником достатнього прибутку; договірні засади взаємовідносин із контрагентами.

Залежно від функцій, виконуваних посередниками, можна вирізнити такі види торговельно-посередницької діяльності:
— торговельно-посередницька діяльність із перепродажу товарів;
— торговельно-посередницька діяльність зі створення умов для здійснення актів купівлі-продажу, організації товарообігу [12].

До першого виду належить перепродаж товарів від імені або за дорученням товаровиробника, комісійна й консигнаційна торгівля, інші види перепродаж за дорученням другої сторони.

Одним із таких видів є лізингова діяльність, але зважаючи на її роль у сучасному ринковому процесі та особливості виконання, ми розглядатимемо її окремо.

До другого виду належить діяльність зі сприяння суб’єктам товарного обігу в здійсненні ними операцій купівлі-продажу, створення умов для укладання комерційних угод.

Посередники забезпечують клієнтам пошук контрагентів, підписують угоди від імені продавця, покупця, надають гарантії оплати товару покупцем, вони проводять рекламні компанії та маркетингові дослідження ринків.

Діючи в певному сегменті ринку, посередники, як правило, спеціалізуються на відповідних групах товарів та послуг і тому значно швидше, ніж виробники знаходять контрагентів, зацікавлених у купівлі таких товарів. Це дає змогу виробникові скорочувати транcакційні витрати, збільшувати швидкість обертання виробничого й торговельного капіталу.

Торгово-посередницька ланка, таким чином, забезпечує за допомогою інших підприємств інфраструктури сполучення початкової та кінцевої ланок і узгодження їх взаємних і у той же час суперечливих інтересів. Але одночасно наявність посередницької ланки вже сама по собі висуває проблему її власних інтересів і економічної логіки поведінки. Ця проблема полягає в наступному:

1. Вибір «економічної ніші», тобто оцінки змісту та масштабу можливої діяльності торгового посередника на товарному ринку. Ці масштаби повинні бути достатніми для рентабельного функціонування з урахуванням цін, що складаються на ринку, і прогнозованих власних витрат, що в свою чергу залежить від товарної спеціалізації, широти асортименту товарів, що реалізуються, кількості обслуговуваних покупців і зони обслуговування.

При одних і тих же масштабах функціонування посередника зона його діяльності прямо пропорційна рівню його товарної спеціалізації, тоді як торгові витрати обернено пропорційні рівню спеціалізації. Таким чином, вузька спеціалізація припускає за інших рівних умов необхідність розширення зони обслуговування, але з обмеженням її залежно від транспортних витрат.

2. Необхідний рівень товарних запасів. Річ у тому, що на торговельному підприємстві кошти, вкладені в запаси, роблять набагато більший вплив на ефективність його діяльності, ніж на промисловому. При приблизно однаковій оборотності основних виробничих фондів у виготовленні та обігу продукції вироб¬ничого призначення, в промисловості їх відношення до матеріальних оборотних коштів складає 5-5,5:1, тоді як у торгівлі товарами виробничого призначення – 0,5:1. Отже, якщо на промислових підприємствах вирішальну дію на загальну швидкість обороту всіх вкладених коштів надають, як правило, основні фонди, то в торгово-посередницьких ланках – оборотні кошти. Тому перед торговими посередниками стоїть проблема вирішення суперечності між їх прагненням до максимального задоволення попиту та утримання для цього досить високого рівня товарних запасів у широкому асортименті, з одного боку, і необхідністю забезпечення високої швидкості обороту наявних в його розпорядженні коштів – з іншою [4].

До основних проблем становлення та розвитку торговельно-посередницької діяльності в Україні можна віднести:

1) слабка правова база. Потрібно відмітити, що правова база регулювання торговельно-посередницької діяльності, як і всього економічного обороту, складається із фрагментів непрямих законів. В її основі лежать також відомчі нормативні акти, різні інструкції і положення, а частіше за все розробки самих посередників. Необхідні прямі закони, систематизовані норми права, які б сприяли ефективному регулюванню всієї сукупності відносин, які виникають у сфері торгівлі. Як не парадоксально звучить, але сьогодні, по суті, відсутні норми регулювання таких специфічних договорів, як договір про надання права продажу товарів, договір консигнації, агентський договір, біржевий контракт, договір лізингу, договір аукціонного продажу.

2) Важлива причина, яка стримує розвиток торговельно-посередницької діяльності, носить організаційний характер. Сутність проблеми заключається у тому, що в Україні організаційні форми торговельного посередництва формуються стихійно. Вони часто мають вигляд деформованих копій зарубіжних структур, які важко вписуються у реальну вітчизняну практику. Структура посередницьких фірм спрощена, нераціональна у функціональному плані. Це стосується перш за все бірж, аукціонів, дистриб’юторських, консигнаційних фірм, брокерських контор. У них “урізана” функціональна структура. В той же час вона універсальна. Пояснюється це двома причинами: по-перше, прагнення до економії коштів на функціонування посередницької фірми; по-друге, загальна тенденція до універсалізації діяльності посередників. Виникає необхідність розробки оптимальних організаційних форм і структур у сфері торговельного посередництва у вигляді рекомендацій, технологічних схем, з урахуванням міжнародного досвіду і особливостей національної економіки.

3) проблема кадрів. Торгові посередники здійснюють крупномасштабні внутрішні і зовнішні операції, складні в комерційному, фінансовому і правовому плані. Але в силу відомих причин їх професійна кваліфікація низька. До того ж в учбових закладах України кадри для торговельно-посередницької діяльності не готуються. В зв’язку з цим доцільно ввести спеціальність “Торговельно – посередницька діяльність” в коледжах, торговельно-економічних вузах країни.

4) проблема фінансово-економічного механізму функціонування торговельних посередників. Механізм торговельно-посередницької діяльності в Україні тільки формується. У ньому тільки визначаються фінансово-економічні важелі: ціни, процентні ставки, винагородження, пільги, стимули, податки. Але ці важелі досить слабко адаптовані до специфіки діяльності торговельно-посередницької діяльності. Це відноситься перш за все до цін, скидок на об’єкти угод, ставок, платежів, деяких податків. При цьому не відрегульовані гарантії з боку посередника, його відповідальність перед контрагентами. У багатьох виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого продажу. Але навіть якщо товаровиробник і може дозволити собі створити власні канали розподілу, у багатьох випадках він заробляє більше, якщо збільшить капіталовкладення у свій основний бізнес.

В Україні торговельно-посередницька діяльність розвивається досить суперечливо через роздрібненість і віддаленість постачальників та покупців, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, ускладнення комерційних операцій, низький професійний рівень посередників, не удосконаленість нормативної бази. В той час як таких країнах, як Великобританія, США, Японія, Німеччина, Швеція на частку посередників приходиться до половини обороту товарів та послуг.

Сьогодні в Україні гостро стоїть питання про територіальну організацію посередників, їх спеціалізацію. Справа в тому, що дуже важливими принципами функціонування більшості посередників являється розподіл територій. Це означає, що посередник територіально обмежений в своїй діяльності. Реалізація цього принципу потребує регулювання територіальної організації посередників, їх розмежування, спеціалізації, перегляду антимонопольного законодавства.

Також можна виділити таку проблему, як труднощі з реєстрацією відкриття власної справи. Звичайно, за останні 5 років масового розвитку бізнесу в Україні гострота її помітно зменшилася. Багато охочих почати бізнес вже мають в своєму розпорядженні необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у консультантів-індивідуалів або в спеціалізованих фірмах зразки документів і необхідні ради. Проте, за витратами часу, грошових коштів, нервових зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства все ще залишається громіздкою і надмірно ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинених країнах.

Розвиток торговельно-посередницької діяльності в останні роки в Україні гальмується. Найважливішим показником розвитку торговельно-посередницької діяльності виступає загальний товарооборот підприємств оптової торгівлі та посередництва в торгівлі. Загальний оборот підприємств оптової торгівлі протягом 2006-2008 р.р. мав чітко виражену тенденцію до зростання, але в останні роки спостерігається стійка динаміка зменшення показнику товарообороту. Зокрема, у 2009-2010 роках відбувся значний спадо загального обсягу обороту підприємств оптової торгівлі, який зменшився відносно 2008р. на 211,2 млрд. грн. або на 18,1%. Таке падіння зумовлене, в тому числі, загальноекономічної кризою в Україні та світі, спадом ділової активності, зменшенням доходів населення, зниженням обсягів промислового виробництва, скороченням обсягів зовнішньоторговельних операцій. Недостатній рівень правового, організаційно та фінансово-економічного розвитку торговельно-посередницької діяльності в Україні не сприяв зменшенню негативного впливу вищенаведених факторів.

З метою розвитку торговельно-посередницької діяльності в Україні необхідно:
1) розвивати різні види торговельно-посередницьких підприємств за функціональним призначенням, спеціалізацією, розмірами, організаційно-правовими формами господарювання;
2) створювати оптові асоціації шляхом добровільного об’єднання нині діючих торговельно-посередницьких підприємств, до складу яких слід включити фінансові, інформаційні, наукові та інші інститути;
3) удосконалювати та оновлювати торгову інфраструктуру, що передбачає налагодження тісної взаємодії товаровиробників, роздрібної торгівлі з оптовою торгівлею, органічну інтеграцію виробництва і збуту на основі маркетингу;
4) удосконалювати механізм управління комерційною діяльністю торговельно-посередницьких підприємств;
5) впроваджувати на торговельно-посередницьких підприємствах сучасні інформаційні системи;
6) сприяти розвитку продажу через мережу Інтернет;
7) підвищувати рівень обслуговування та зниження цін на товари і послуги.

Отже, у числі фірм, підприємств і організацій учасників ринкового товарного обороту, особливе місце відводиться торговельно-посередницькій галузі, яка являється важливим провідником товарної, фінансової і інвестиційної політики. Раціонально організована торговельно-посередницька діяльність сприяє оптимізації виробничої і комерційної діяльності, розширенню її масштабів, підвищенню ефективності на основі комплексних ринкових досліджень, вивчення факторів ризику по всій їхній сукупності, достовірного прогнозування майбутнього з достатньо чіткими орієнтирами бажаного комерційного успіху. Тим самим, вказана галузь створює необхідну комерційну інформацію для надання відповідних послуг всім учасникам ринкового обороту, які потребують управління власними ринковими сегментами по всьому ланцюгу відтворювального процесу. Але встановлення торговельно-посередницької діяльності в Україні пов’язане з багатьма складними проблемами правового, організаційного, фінансово-економічного характеру. Їх вирішення дозволить сформувати широку сітку посередницьких структур, що особливо важливо в умовах лібералізації міжнародної торгівлі і активізації вітчизняного товарного виробництва.

Список літератури

1. Апопій В. Проблеми становлення торгового посередництва в Україні //Проблеми підприємництва. – 2009. – №6. – с. 29 – 31.
2. Апопій В.В, Міщук І.П., Ребицький В.М. та ін. Організація торгівлі : підручник. – 2-ге вид. [переробл. та доп.] / за ред. В.В. Апопія. – К. : Центр навч. літ-ри, 2005. -616с.
3. Балабан М.П. Оптова торгівля в ринковому середовищі: ефективність функціонування та стратегія розвитку: Монографія. – Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2005.
4. Бєлявцев М.І., Шестопалова Л.В. Інфраструктура товарного ринку. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 416с.
5. Бутенко Н.В. Основи маркетингу: Навчальний посібник. – К.: Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2004.-234с.
6. Голошубова Н.О., Торопков В.М. Оптова торгівля: організація та технологія: Навч. посібник. – К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т, 2005.
7. Лагутін В.Д. Внутрішній ринок споживчих товарів: теорія розвитку і регулювання: Монографія. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008.
8. Мазаракі А.А., Лігоненко Л.О.,Ушакова Н.М : Економіка торговельного підприємства / за ред. Ушакова Н.М. – К.: Хрещатик, 1999.-146с.
9. Носулич А.М. Організаційно-економічний механізм оптової торговельної діяльності: дис. канд. екон. наук: 08.00.04/ Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2010. – 217с.
10. Оптовая торговля: инфраструктура и тенденции развития: Монография / Под ред. д-ра экон. наук, проф. Е. М. Азарян. – Донецк: Дон ГУЭТ, 2005.
11. Савощенко А. С. Інфраструктура товарного ринку: Навч. посіб. / Савощенко А. С. — К.: КНЕУ, 2005. — 336 с.




Дякуємо!

Ваше замовлення надіслано!
Зовсім скоро ми з Вами зв'яжемося
для підтвердження замовлення.
ОК