Євроінтеграція – сучасна форма фінансування туристичної сфери України

Сучасні форми діяльності туризму характеризуються взаємодією значної кількості туристичних організацій, що діють у національних і міжнародних межах. Сфера туризму являє собою складний механізм як з технічного, так і з організаційного з точки зору. Туристичні райони характеризує складна організаційна структура, зумовлена взаємодією національних підприємств туристичної індустрії з підприємствами традиційних секторів (промисловість, сільське господарство тощо) та транснаціональними корпораціями.

Залучення до туристичної індустрії виробництв як матеріальної, так і духовної сфери, втягнення в орбіту її впливу ряду суміжних галузей, специфіка виробничого продукту обумовлює винятково складний і комплексний характер впливу туризму на національну економіку та підвищує відповідальність держав за ефективність їх туристичних зв’язків.

Сьогодні в більшості країн світу на державній основі створені національні туристичні організації, основним завданням яких є загальне керівництво розвитком туризму, збільшення надходжень валюти від іноземного туризму, розширення туристичного сезону і напрямків туристичних потоків у нові райони країни.

В рамках своїх повноважень державні туристичні організації проводять рекламну, організаційну та дослідницьку роботу.

Економічні методи регулювання розвитку туристичного бізнесу реалізуються через фінансування сфери туризму за допомогою державних і місцевих організацій та відомств – міністерств, міністерських фондів, бюджетів муніципальних властей, округів, областей через розподіл коштів фондів, одержаних від міжнародних організацій та іноземних держав на розвиток туризму, та пряме виділення коштів на функціонування державних органів з туризму.

Теоретична та практична можливість збитковості туризму вимагає втручання державних органів. Це втручання проявляється у виплаті дотацій туристичній індустрії, участі в експлуатації, підтримці малорентабельних підприємств. Держава покриває і витрати на негативні явища, що можуть виявитися не одразу (погіршення екологічного середовища, стану пам’яток історичного та культурного минулого, антисоціальні явища).

Створення єврорегіонів як форми співпраці в різних сферах суспільного життя – це результативний крок на дорозі європейської інтеграції. Стаття 70 Договорів про співпрацю між Україною і ЄС під назвою “Регіональний розвиток” передбачає зміцнення співпраці в області регіонального розвитку шляхом встановлення прямих зв’язків між відповідними районами і державними організаціями, питаннями планерування регіонального розвитку, що займаються, з метою обміну інформацією про дороги і методи розвитку регіональних стосунків.

Суть ідеї створення єврорегіону полягає в тому, щоб регіон став головною, цементуючою, організаційною структурною управлінською одиницею для них політичних лідерів, що намагаються поставити Україну відносно векторів її міжнародна співпраці на позицію “або-або” по відношенню до Росії і країн ЄС. Дана альтернатива абсолютно нереальна, оскільки перш за все безграмотно географічно. Росія – це держава європейська і азіатська одночасно.

Наступний доказ відсутності вказаної альтернативи – це чисто економічні аргументи. А вони такі, що передбачають необхідність постійного розширення економічного співробітництва і жодні державні кордони не можуть бути цьому перешкодою.

Ще одним доказом є історичні реалії. Україна і Росія мають міцну загальну історичну основу, яку не дано нікому порушити в ім’я ідеологічних догм, ким би вони не створювалися. Наступний аргумент – це політика Європейського Союзу, направлена на розширення співпраці з державами в східному напрямі, що знайшло свою реалізацію в створенні єврорегіонів в країнах Центральної і Східної Європи – Польщі, Угорщині, Словаччині, Румунії і, що особливо, важливо на заході України. Зараз, коли практично вся Європа пройшла через створення єврорегіонів, актуальність їх створення на сході України особлива.

В Україні сьогодні функціонують єврорегіони, створені на західних, північно-східних і східних рубежах: Карпатський єврорегіон (1993 р.); Буг (1995 р.); Нижній Дунай (1998 р.); Верхня Лозина (2000 р.); Дніпро (2003 р.); Слобожанщина (2003 р.).

Через єврорегіон пролягають найкоротші дороги з СНД і України в країни Західної Європи, а також між країнами Балтійського і Чорноморського регіонів. Основними напрямами діяльності єврорегіону є: розвиток експортних і імпортних виробництв на основі (легалізації виробництва і кооперації з сусідніми територіями; створення на його території міжнародних господарських об’єктів; налагодження співпраці у галузях промисловості, сільського господарства, рекреації і туризму; створення транзитних транспортних коридорів; раціональне і комплексної використання природно-ресурсного потенціалу.

Співпраця в основному здійснюється у сфері економіки, транспортних перевезень, охорони довкілля, енергетики, культури та туризму. Доцільно приступити до розробки комплексних програм соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів, в тому кпі спільно з суміжними територіями держав. У цій роботі можуть взяти участь практично всі установи відділення економіки НАН, регіональні вузи, погодивши свої дії з обласними і районними органами влади, зацікавленими організаціями.

Необхідно розробити правовий механізм створення особливих економічних районів різних типів. Необхідно розробити також механізм входження і функціонування територій в єврорегіони. Сказане торкається і спеціальних економічних зон інших типів, зокрема екологічних, рекреаційних, не говорячи вже про зони активного підприємництва.

Серед основних методологічних підходів велике значення має інформованість про плани розвитку сусідніх територій, а при необхідності їх узгодженість. Наприклад, узгодження потужностей митних переходів, графіки введення їх в дію та інше. Необхідно «формувати один одного про реалізацію великих інвестиційних проектів щоб уникнути конфліктних ситуацій на кордоні.

Для цього в Європі користуються так званим проблемним каталогом регіонів, який необхідно розробити в Україні. З цією метою слід створити робочі комісії регіонів, до складу яких увійшли б представники науково-дослідних організацій, зацікавлених міністерств і відомств, місцевих органів влади. Цей каталог надалі став би базою для розробки державних регіональних програм.

На Україні розроблена і реалізується Комплексна програма державного кордону. Проте темпи будівництва позначених в ній вкрай незадовільні. В той же час невелику кількість митних переходів створює безліч проблем на прикордонних територіях, пов’язаних перш за все з централізацією і розподілом фінансів.

Сьогодні можна говорити лише про спроби наблизитися до розуміння такого феномену, як єврорегіони, оскільки законодавча база України дозволяє лише імітувати на своїй території європейські моделі.

Стримуючим чинником є також розбіжності в митному і податковому законодавстві країн-учасниць, відсутність фінансових органів, що спеціалізуються на веденні розрахунків між партнерами в національних валютах, видачі кредитів і позик для здійснення прикордонних проектів. Заважає розвитку співпраці в рамках єврорегіонів і різний рівень свобод регіональної влади.

Якщо в Польщі він досить широкий, то в Україні і Румунії – недостатній. Головні питання діяльності єврорегіонів вирішуються в Києві, Братиславі або Бухаресті. Інколи доходить до явного протистояння. Проте, все частіше законодавство країн Центральної і Східної Європи враховує регіональні інтереси і переходить до принципів самоврядності, що збільшує можливості прикордонної (тональної співпраці.

Україна підписала Європейську рамкову конвенцію про транскордонну співпрацю між територіальними общинами або властями. Досвід створення і функціонування єврорегіонів вельми показовий для розуміння процесів, що відбуваються в країні. Він дає уявлення про те, що таке насправді наша регіональна політика і що потрібно зробити, щоб просунутися на шляху до створення єврорегіонів.

Згідно з додатковими протоколами, прийнятими до Європейської рамкової конвенції по транскордонній співпраці, місцеві органи мають право підписувати міжнародні угоди строго в рамках транскордонної співпраці. У даному документі також сказано, що співпраця здійснюється в межах національного законодавства, що і добровільної співпраці прикордонних локальних утворень (міст, районів, громадських, культурних, наукових організацій і ін.).

На сьогодні в Європі налічується понад 120 єврорегіонів і продовжується процес їх створення. Перші єврорегіони були створені в 50-і роки XX ст уздовж “хребетного стовпа” або “хребта” західноєвропейської цивілізації – історичного “рейнського коридору” від Івлііта Нідерландів з тисячолітнім досвідом вільних міст. Саме тут єврорегіони стали найбільш ефективною формою транскордонної співпраці.

Аналізована систематизація єврорегіонів може бути розширена шляхом виділення четвертої групи єврорегіонів, що створюються на пострадянському просторі. Такими можуть бути єврорегіони, що створюються в прибалтійських державах, Росії, Білорусії, Україні, а в перспективі і в межах Кавказу, Казахстані, Середній Азії.

Створювані єврорегіони мають багато загального. Це загальне історичне минуле в масштабах однієї країни, наявність взаємних діаспор, єдиний територіальний простір, схожі природно-кліматичні умови і ін. Названі (причому далеко не всі) реальності є основоположними передумовами для активізації трансграничної співпраці на рівні макрорегіонів, що безумовно відповідає основним вимогам політики єврорегіоналізації в східному напрямі.

Намагаючись слідувати європейському досвіду, Україна ще сім років тому, коли про необхідність транскордонної співпраці говорилося лише в наукових колах, обернула свої погляди до такого феномену, як єврорегіони.

Складність питання про необхідність перерозподілу об’єму повноважень між центральною і регіональною владою і про передачу останнім прав вирішувати питання прикордонної співпраці самостійно в тому, що єдиним суб’єктом міжнародного права є держава. 1 якби єврорегіони створювалися на основі міжнародних угод, тоді норми співпраці місцевої влади регулювалися б безпосередньо. Але річ у тому, що в Західній Європі вони теж не створюються шляхом підписання міжнародних угод. Тому вихід в даній ситуації лише один – передати частину повноважень регіональній владі.

Практика показала, що без усвідомлення центральними органами влади необхідності передачі деяких повноважень на локальний рівень, посилення фінансової самостійності місцевої влади, а також уніфікації законодавства з країнами-партнерами складно буде говорити про ефективність цієї нової для країни моделі регіональної співпраці.

Майбутнє єврорегіонів з її участю багато в чому залежатиме від позиції органів державної влади в питаннях, пов’язаних з перерозподілом повноважень центрального, регіонального і місцевого рівнів, виробленням і проведенням науково-обгрунтованої регіональної політики.

Повинні сформуватися нормативно-правові і організаційні основи для регулювання розвитку окремих підсистем регіонів (зокрема, в області охорони довкілля, зайнятості населення, архітектурної і містобудівної діяльності та ін.).

Єврорегіони почнуть реально діяти, якщо вдасться вирішити наступні питання, які представляють теоретичний і практичний інтерес:

  1. “європеїзація” місцевої і регіональної політики під впливом політики і ініціатив ЄС;
  2. роль мереж і їх “включення” в місцевий контекст;
  3. роль еліти в розвитку прикордонної співпраці (“відкриття дороги” і формування множинних ідентичностей, що дозволять, у разі потреби, обмеження місцевого контексту).



Дякуємо!

Ваше замовлення надіслано!
Зовсім скоро ми з Вами зв'яжемося
для підтвердження замовлення.
ОК